|
В наш час нікого не здивуєш кількістю літератури з народознавства,етнографії,краєзнавства. Палітра цього матеріалу наскільки різноманітна,що очі розбігаються. Більшість авторів надихала і надихає любов до рідного краю. Вони по частині збирали фольклорний матеріал подорожуючи селами і містами України. Цей матеріал оброблявся,а потім автор шукав видавництва,меценатів і нарешті,ми нині сущі маємо змогу доторкнутися до величезної спадщини,яку залишили нам пращури.
Не знайдеться жодного куточка України,жодного населеного пункту,від маленького хутора,до столиці України,де б не було власних традицій притаманних саме цьому місту чи селу.
Українці завжди шанували традиції власного народу. Як не намагалися чужинці знищити національну культуру,мову,стерти історичну пам’ять,поховати самосвідомість народу,все марно. Український народ був,є і буде джерелом і носієм національної пам’яті,національної культури.
Українська народна творчість є невмируща і приречена жити вічно (інколи пристосовуючись до часу). Як свідченням цього є феномен Мостового,Доманівського району Миколаївської області. В цьому селі поряд з українською існували ще й російська,єврейська,молдовська культури. Представники цих народів також мали власні традиції,вірування,релігію,але на самобутності культури українців Мостового,це аж ніяк не позначилося.
За формою,обряди мостів чан,мало чим відрізнялися від обрядовості інших регіонів України. Різниця хіба що в жанрі,а форма,як завжди,залишалася незмінною. І звичайно ж,свій неповторний колорит характерний для півдня України. Жарти,сміх,веселий настрій,це все було у наших дідів та прадідів і саме цього бракує зараз нам з вами. Коли готувався цей матеріал,одна із старожилів сказала : «Тепер багаті плачуть,а ми були бідні і сміялися. У голодному 1947 році,нам видавали по 200 гр. макухи і по цибулині на добу,але ми йшли на степ з піснею,з нею ж і поверталися».
Пісні співали українські народні. Дуже рідко,російські,або радянські. Репертуар був загальновідомий,хоча,в Мостовому,мені випала нагода почути і записати купальську пісню,яку ніколи не співали під час масових гулянь на саме свято.
Ой на Йвана,на Купала,руту-м’яту збирала.
Ой ходили дівоньки тай коло Мареноньки,доки зоря не зійшла (2)
Ой на Йвана на Купала заквітчалася земля,
Сонечко купається,дівочка вмивається,до козака сміється (2)
Ой на Йвана на Купала,бігли коні до води,
Випрягай козаченько,свого кониченька,тай до мене приходи (2)
Ой на Йвана на Купала,із козаком стояла,
Цілувалися,милувалися,доки мати не прийшла (2)
Очевидно,цю пісню,привезли колись із собою поселенці з полтавщини,бо зроду в Мостовому не ходили дівчата навколо Марени,тай рути-м’яти також ніколи тут не зустрічав.
Музичний супровід складався із гармошки,балалайки,бубна.
Колись до традицій ставилися дуже відповідально і це стосувалося кожного,незалежно від соціального статусу. Під час Великого посту наприклад,священик із матушкою ходили до кожної хати і освячували,незалежно від того,бідна чи багата людина там жила. Нікого просити не треба було,адже це входило в обов’язки священика. За це ніхто на платив.
Саме з церковними обрядами пов’язане і святкування різдвяних свят. До появи переселенців із західних областей України,коляда в наших краях,майже не звучала. Молодь та всі бажаючі ходили із «звіздою»,від хати до хати і співали тропар «Рождество твоє Христе Боже наш». На Святий вечір,кожна господиня стелила на підлозі житню солому,на стіл стелили сіно. Готували як і всюди 12 пісних страв. Серед них були; узвар,кутя,калачі,пироги,печена картопля,каша,квасоля,і.т.д. На Святий вечір було заведено носити вечерю хрещеним батькам. Батьки готували вечерю;обов’язково мала бути кутя,мед,печиво,цукерки,калач. Вечерю зв’язували у вузлик із білої хустки. Похресники приходили до хрещених батьків зі словами: «Добрий вечір,Святий вечір. Батько й мати передали вечерю,а я приніс,чи принесла». Хрещені батьки дякували своїм кумам і намагалися пригостити своїх похресників.
Більш театралізовані дійства,розгорталися,під час святкування Нового року (за старим стилем 14 січня). Одне із таких,це водіння кози: одного чоловіка переодягали в білого коня,інший сидів зверху на «коні».Дзвонили у дзвоники,далі заходили «цигани»,аж тоді вбігала коза. Коза падала на підлогу,лікар її лікував,господарі платили з «вилікувану» козу. Молодь із цим обрядом,ходили від хати до хати.Текст сценарію придумували експромтом,залежно від обставин.
На Йордана,на річці Чичиклія,вирубували на льоду хрест.Краї натирали червоним (столовим) буряком. Священик освячував воду. По дорозі із водохреща, мостівчани співали тропарі.
Великдень був насичений різноманітними іграми та забавами. Напередодні Великодня,молодь (переважно хлопці) збиралися на толоці і закопували дерев’яного стовпа. До стовпа кріпили три шлеї,які повинні були обертатися навколо стовпа. До шлей прикріплювали дощечки і це були гойдалки. На кожній вулиці,були свої гойдалки. У четвер перед Великоднем,випікали паски,у суботу готували крашанки. У Великодню ніч всюди мало горіти світло,аж до самого ранку. Лампи та свічки гасили лише тоді,коли із церкви приносили освячену їжу і сідали розговітися.
Свято Трійці,також було пов’язане із церковними обрядами. Господині прикрашали оселі квітами,на підлогу стелили сіно. У дворі,також розстеляли траву,прикрашали квітами ворота,під очеретяну стріху закріпляли гілки з маслини та окації. Після церкви,починали святкувати. Традиційно,на Трійцю родичі відвідували одні одних.
Як і в більшості регіонів України,на Івана Купала в Мостовому святкування проводилося біля водойми. В даному випадку,річка Чичиклія. Дівчата плели із квітів вінки,одягали на голову і водили хороводи навколо Будяка (заздалегідь оздобленого квітами та стрічками). Коли смеркало,вінки пускали на воду. На Івана Купала (переважно молодь) обливалися водою. Вважалося,що в цей день,вода має цілющу силу.
Справжнім молодіжним святом вважалася Калита 13 грудня на Андрія. Дівчата випікали великий корж. Хлопці та дівчата зносили харчі (для цього обирали простору хату). Молодь обирала суддю,робітників. Суддя розводив на воді сажу і ставав біля коржа,який звисав зі стелі. Корж був оздоблений цукерками,стрічками (лампасами) бубликами і.т.д. До коржа на рогачеві їде дівчина.
Дівчина :-(до судді) Добрий день.
Суддя :-Добрий день. Чого ви приїхали?
Дівчина :-Калиту кусать.
Суддя :-А я буду писать.
Дівчина :-А я вкушу.
Суддя :-А я впишу (між ними виникає суперечка). Суддя намагається розсмішити дівчину. Той хто засміється,вибуває з гри,а хто хоче вкусити калиту,ризикує буди вимазаним сажею. Іноді молодь так захоплювалася,що не помічали,як наставав ранок. На це дійство могли прийти й подивитися всі охочі,як дорослі,так і діти.
Молодіжним святом вважалася і Масляна. Так само,молодь збиралася в якій не-будь просторій хаті,готували молочні,масляні,рибні страви (всі крім м’ясних). Співали псалми (псальми). Потім виходили веселитися на дворі;співали,жартували,грали в ігри.
Слід зазначити,що підготовка до цих театралізованих дійств відбувалася виключно на вечорницях. На вечорниці в Мостовому збиралися ще в 60-ті роки минулого століття. Довго сільські клуби не могли «проковтнути» таку форму дозвілля населення (насамперед молоді),але вже в 70-х роках,про вечорниці лише згадували. На вечорницях збиралися кожного вечора. Дівчата вишивали,плели,виготовляли плетені серветки. Хлопці шили або ремонтували кінну упряж,оздоблювали її.
Це лише календарні свята,а були ще й родинно-побутові,громадські свята. Коли будували нову хату,справляли новосілля (в Мостовому не називали входинами). В першу чергу,до хати заносили ікони,тоді стіл,на який клали хліб та сіль. Священик освячував нову оселю,а тоді заходили господарі,за ними гості. Стіл був не багатий,але було дуже весело. Гості бажали щоб велося господарство,щоб господарі були здорові,щасливі та багаті. Оце і були подарунки господарям на новосілля.
Дуже важливу роль,як в традиціях мостів чан,так і в народному господарстві,відігравала толока. Толока – це громадський захід,в якому брала участь певна кількість жителів села,для виконання певних робіт. Наприклад: будівництво хати,хлівів,підвалів,мазання хати виготовлення будівельних матеріалів (саману). На толоку господарі скликали людей. Якщо це мазання хати,то чоловіки місили глину,а жінки мазали хату. Кожен старався робити на совість,адже наступного разу ніхто не покличе,а це сором. Господар забезпечував громаду відповідними приладами та інструментами,показував які ділянки роботи слід виконати,а дружина за приготування обіду. Коли закінчували роботу,столи ставили в тому приміщенні де мазали хату. Вважалося,якщо не якісно вимазана стеля,то може обвалитися і зіпсувати гостину,але це жартома. Ніхто на пам’ятає,щоб стеля обвалювалася. Випивку розносив господар на металевому «блюді». На блюді стояв графин з вином і дві склянки. Господар підходив до кожного особисто і частував (друга склянка була для господаря).
Музичний супровід забезпечував Ризоглаз Микола. Слід зазначити,що музиканта кликали лише з дружиною. Така вже була традиція. Прекрасна традиція,як і всі ті про які мені розповіли старожили. Згодом,багато традицій стало походиди від переселенців із Західних областей України,але це вже інша тема,до якої ми обов’язково ще повернемося.
20 вересня 2013
|
| Закрити |
